Продовжуємо розповідати про наших земляків - художників, які під час війни не залишили улюбленої справи та продовжують працювати в Україні і за кордоном.
Володимир Радковський живе та працює у Слов’янську з 1986 року. Він – постійний учасник міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. Працює у різних жанрах, найбільш плідно – у жанрі пейзажу і портрету. Є членом Національного союзу художників України.
Як і для всіх українців, повномасштабне російське вторгнення стало для Володимира Радковського шоком. Руйнація звичного життя, відсутність можливості займатися улюбленою справою змусили переживати періоди відчаю та депресії.
У квітні минулого року митець вирішив виїхати зі Слов'янська. Поїхав до Харкова, але пробув там лише тиждень, після чого був вимушений повернутись додому.
Будівля Слов’янського хімтехнікуму, де знаходилась майстерня художника, була пошкоджена обстрілом. На щастя, близько двохсот картин, які були там, не постраждали – їх художник забрав додому.
Незважаючи на важкі обставини, Володимир Радковський продовжує працювати. Звичайно, масштаб роботи вже не той, що до війни, але без неї митець не може. «Коли не працюєш, почуваєшся наче мертвим», - ділиться він.
І коли минулого вересня майстру запропонували взяти участь у міській художній виставці «#НаГрані», він погодився, не вагаючись.
На одній з картин художник зобразив зруйновану будівлю військкомату. На іншій – будинок на вулиці Шевченка, 19. На передньому плані маленький хлопчик, який тримає в руках буханець хліба. «Відчай» - так назвав цю роботу митець. Каже – хотів показати, що відбувається у дитячій душі, коли навіть не всі дорослі витримують жахіття війни. «Наше покоління прожило у мирі майже все життя. А на долю нинішніх дітей випало страшне випробування. Важко навіть уявити, що вони відчувають, коли поруч падають ракети та снаряди. Тому і сприймають світ як жорстокий та безжальний», - каже Володимир Радковський.
Але не дивлячись ні на що, майстер не втрачає надії. На те, що в Україну повернеться мир. І він знову займеться улюбленою справою. Та напише той самий будинок на вулиці Шевченка – тільки не в руїнах, а відновлений. А у дитячих очах буде не відчай, а радість.